Українське волонтерство стало світовим феноменом, взірцем єдності та сили нашого народу. Люди, які з перших днів війни допомагають фронту і мирним жителям, виконують титанічну роботу, наближаючи нашу перемогу.

Ігор Талалай, студент групи 1М1124, – один із них. Сьогодні ми розповімо його історію, яка надихає своєю силою духу.

Ігор народився і виріс у Дніпрі. З дитинства мріяв стати гонщиком, обожнював швидкість, був активним і цілеспрямованим. До 24 лютого Ігор працював на невеличкій фірмі, збирав меблі, планував навчитися робити дизайн-проєкти і самостійно втілювати їх у життя. Але повномасштабна війна росії проти України внесла корективи у плани чоловіка, і він вирішив займатися волонтерством, допомагати тим, хто цього потребує.

З перших днів березня Ігор із друзями евакуйовував цивільних з-під обстрілів у Харкові – на своєму легковику в імпровізованій колоні волонтерів він з Дніпра віз гуманітарну допомогу, а назад – людей. За півтора тижня йому вдалося евакуювати 40 харків’ян.

Згодом потреба в евакуації з Харкова зменшилася, містяни все рідше виявляли бажання виїжджати. Тож Ігор почав шукати, де ще може бути корисним. Незабаром познайомився з волонтерами, які допомагали маріупольцям, і долучився до них. Перший виїзд запланували на ранок 18 березня. Все від початку пішло не за планом, проте на складнощі в дорозі Ігор не зважав – у Маріуполі чекали люди, які сподівалися виїхати того дня. Це була літня жінка з сином, молода пара – хлопець із дівчиною, а також родина з дітьми. Всі у машині не вміщалися, тому Ігор збирався відвезти перших чотирьох до Мангуша, а згодом повернутися за родиною. Утім доїхати до Мангуша не вдалося, посеред дороги біля села Червоне на блокпосту його затримали деенерівці, які запідозрили, що він військовий, а не волонтер. Їм здалося підозрілим взуття Ігоря, крім цього, в його телефоні було кілька патріотичних картинок, на одній із них – прапор України.

88 днів Ігор провів у пеклі… Жахливі умови утримання у Мангуші, Докучаєвську, Донецьку, у так званому фільтраційному таборі в Оленівці, моральний тиск і фізичні побиття – усе це стало частиною його реальності. Але Ігор не здався. «В Оленівці я опинився в жорстко проросійському середовищі. Довкола були люди, які підтримували “руський мір”. Щоб не чути їхніх розмов, я про себе співав Гімн України. А зранку прокидався зі словами «Слава Україні». Це давало мені впевненість, що пропаганда не зламає мене», – розповідає Ігор. Попри всі труднощі, він не втрачав оптимізму: «Я казав собі й іншим, що повернуся, і все буде добре. Якщо це закінчиться хоча б цього року, то це лише пригода. Позитивні думки допомагали витримати найважчі моменти полону».

Після повернення додому Ігор активно ділиться своєю історією, щоб привернути увагу до проблем людей, які потрапили в російський полон. Більше про нього можна прочитати тут:

Видання The Insider та американський публіцист, лауреат Пулітцерівської премії, Ентоні Дель Кол адаптували його історію в комікс «88 днів пекла».

В Instagram Ігоря Талалая і досі стоїть статус «волонтер». Він залишився вірним своїй справі та Україні. Нині наш студент допомагає розшукувати людей, зниклих у російському полоні, і підтримує тих, хто повернувся.

Ігор Талалай – приклад незламності українського духу. Його історія вкотре нагадує: наша сила в єдності, віра – у перемозі, а найкраща зброя – незламність.