Місце шани та вдячності

ВСП «Донбаський аграрний фаховий коледж СНУ ім. В.Даля» приєднується до загальнодержавного проєкту «Місце шани та вдячності», присвяченого вшануванню подвигу Захисників і Захисниць, які брали та/або і зараз продовжують брати участь у російсько-українській війні. Його мета – утвердження української громадянської ідентичності шляхом формування, збереження історичної пам’яті про події російсько-української війни.

З перших днів цієї війни українці стали на захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності нашої рідної держави – України. Захисники і Захисниці щоденно проявляють неабиякий героїзм у боротьбі з ворогом. Без сумніву, що у боях із підрозділами російської регулярної армії та підконтрольних їм бойовиків постало якісно нове українське військо, що відіграє значну роль в українському суспільстві. Саме тому Захисники і Захисниці України мають стати новими героями для кожного з нас, а знання про них та їх участь у боротьбі за Україну мають бути основою для утвердження української громадянської ідентичності.

Ніколи не дамо собі забути при Захисників, які віддали своє життя за наше мирне існування, за нашу свободу і незалежність. Вічна пам'ять! Герої не вмирають!

Ми хочемо доземно вклонитись нашим відважним, незламним та непереможним військовим, які сьогодні пишуть історію боротьби за незалежність України своєю кров'ю, вкотре підтверджуючи, що українці – нація незламна. Слава і велика вдячність всім Героям України!

Низький уклін волонтерам, які завдяки своїй активній громадській позиції, небайдужості та невтомній праці, підтримують і простого українця, і наших відважних воїнів – ЗСУ!

Багато випускників нашого коледжу теж, не роздумуючи, взяли в руки зброю і рішуче стали на захист рідної землі і боронять нашу Батьківщину від окупантів. Більшість наших студентів та викладачів тим чи іншим чином займаються волонтерською діяльністю.

Згодом ми обов’язково розповімо історії всіх наших сміливих хлопців та дівчат, а зараз можемо представити лише декілька з них…

Вічна пам‘ять і слава українському Воїнові!

І знову в родині аграрного коледжу непоправна втрата…

27 листопада в районі села Іванівка на Харківщині (Куп’янський напрямок), направляючись до місця тимчасової дислокації, загинув наш випускник Олександр Горбенко, стрілець-снайпер військової частини А4698. На момент загибелі йому було лише 21 рік.

Олександр народився у селищі Новоселівка на Слов’янщині, в місцевій школі закінчив 9 класів. Вступив до нашого коледжу на спеціальність Агроінженерія в 2017 році, в 2021-му – отримав диплом техніка-механіка.

Здавалося б, життя тільки-но починається…

Викладачі і співкурсники запам’ятали Олександра як веселого, впевненого у собі, товариського юнака. Цікавився технікою, що й не дивно, враховуючи обрану професію.

За станом здоров'я Олександр був непридатним для військової служби, але це не завадило йому на початку 2023 року прийти до військкомату і стати на захист України, вступивши до лав ЗСУ.

Олександра Горбенка поховали у Слов’янську на центральній алеї Північного кладовища. У загиблого залишилися батьки та сестра.

Розділяємо з рідними та близькими Героя біль тяжкої утрати.

Вічна пам‘ять і слава українському Воїнові!

Вічна пам’ять та слава Герою!

22 вересня перестало битися серце Героя, захисника України Данила Меншикова, випускника нашого коледжу 2022 року. Данило служив у десантно-штурмових військах, загинув при виконанні бойового завдання на Запорізькому напрямку. Йому завжди буде 21...

Важко знайти слова, щоб висловити весь наш біль та гіркоту від втрати цієї людини, справжнього чоловіка, патріота України.

У коледжі Данила знали як відповідального, наполегливого, працьовитого студента, сильного спортсмена, у групі його цінували як щирого друга, чесну та справедливу людину, яка завжди готова прийти на допомогу. Данило захоплювався технікою, планував працювати механіком, але жорстока реальність війни обірвала всі юнацькі мрії.

З перших місяців повномасштабного вторгнення російських окупантів Данило Меншиков, не вагаючись, пішов захищати нашу рідну землю, тому що не міг інакше. Він був справжнім патріотом та до останніх хвилин свого життя залишився вірним сином своєї Батьківщини.

У нашій пам’яті назавжди залишиться добрий, світлий спомин про Героя, який віддав своє життя за свободу та незалежність України. Пам’ятаємо, цінуємо, шануємо!

Щирі співчуття рідним та близьким. Сумуємо разом з вами, низько схиляємо голови у скорботі.

Вічна пам’ять нашому захиснику! Слава Герою!

За покликом серця

Волонтерство – це не професія, а покликання, порух душі. Завдяки зусиллям волонтерів, їхній жертовності та активній громадянській позиції десятки тисяч людей в Україні отримують необхідну допомогу. Слово «волонтер» міцно увійшло в життя українців, починаючи з Революції Гідності та російської агресії на сході України, а волонтерський рух став зразком самоорганізації та єдності нашого суспільства.

Все більше студентів нашого коледжу долучаються до волонтерської діяльності. Сьогодні ми з гордістю хочемо розповісти про волонтерський досвід одного з них – студента групи 3М1120 Вадима Дмитренка, який з перших днів війни виявив свою громадянську позицію, почавши надавати усіляку допомогу людям, які опинилися у скрутному становищі. Все не перерахуєш, та й не любить ця людина надто голосно афішувати свої добрі справи, але ми все-таки вмовили про них розповісти, щоб мотивувати всіх інших наслідувати позитивний приклад. До речі, нещодавно Вадим був відзначений подякою начальника Миколаївської міської військової адміністрації.

Пропонуємо вашій увазі його історію.

З початком російського вторгнення в Україну моє життя змінилось кардинально. Я проживав у невеликому місті Миколаївка Краматорського району, яке має свою славну історію та відоме за своїми межами як місто енергетиків, що на Донбасі.

У травні моя сім’я прийняла рішення евакуюватися, але залишати рідний дім мені було дуже тяжко. В цей час мої друзі почали займатися волонтерською діяльністю, не лякаючись нічого. Мене це дуже надихнуло, і я почав думати, яку користь суспільству можу принести особисто я, чим і як допомогти моїм друзям. Я долучився до пошуку волонтерських організацій, які згодом здійснювали підтримку мешканців громади. Наша команда почала піклуватись про людей з обмеженими можливостями, ліжкохворих, маломобільних осіб, людей з інвалідністю, сім‘ї з дітьми, які залишились у місті.

У ритмі активної волонтерської діяльності промайнуло майже два місяці мого перебування в евакуації, і я прийняв рішення повернутись в рідне місто. На той момент лінія фронту проходила дуже близько від території громади. Розуміючи небезпеку обставин, я не міг вчинити інакше. Виважене відчуття того, що я зможу надавати допомогу людям, які опинилися у край скрутному становищі, керувало мною. З першого дня перебування в рідному місті я зрозумів, що повернувся у найнебезпечніший період бойових дій. Від цього моє бажання допомагати тільки збільшувалося. Друзі запропонували мені стати волонтером гуманітарного штабу. Перебувати на одній хвилі з цілим містом під час видачі гуманітарної допомоги – відчуття неймовірне! Тепер, не на відстані, а пліч о пліч з друзями, я відчував енергію життя, якою, здавалося, міг би поділитися з сотнями людей...

Невдовзі наша команда почала розширювати свої можливості. Організовувати евакуацію мешканців громади у безпечні регіони України стало пріоритетним завданням для мене та моїх друзів. На той час більшість волонтерів, які мали дітей, вимушені були евакуюватися. Наша волонтерська спілка почала тісно співпрацювати з іншими спілками волонтерів міста та регіону. Ми познайомилися з представниками благодійної організації Церква «Відродження», разом з якими налагодили співпрацю щодо забезпечення мешканців міста , які постраждали від бойових дій, продуктовими наборами та будівельними матеріалами. Працювали разом с гуманітарною фундацією «Шевченко», завдяки якій отримали новий досвід щодо організації пункту гарячого харчування для родин з дітьми та людей у складних життєвих обставинах. Незабутні емоції відчули разом з представниками ГО «Україна СОС», які неодноразово допомагала мешканцям міста та підтримували наш волонтерський рух.

Несподіванкою для команди стала пропозиція від Миколаївської міської військової адміністрації щодо співпраці як з фахівцями. Така пропозиція стала для всіх нас високою оцінкою всього, що ми робили за період від початку війни. За ініціативи керівника з гуманітарних питань адміністрації міста був створений гуманітарний штаб «Відкрите серце», осередок добра і підтримки, де кожного обов’язково почують та допоможуть. Завдяки доброму прикладу мешканці міста почали об'єднуватися у невеликі спілки будинками, вулицями та виявляти людей, які потребують допомоги. З цього почався новий етап мого життя як волонтера. Ми почали працювати з багатьма фондами: БО «ADRA Ukrainian», ГО «БФ Все буде добре», Фонд Рината Ахметова, WFP, Червоний хрест України, Червоний Хрест, БО «World Central Kitchen», МНО «Help Age» та іншими. Це не тільки допомога мешканцям міста, це нові знайомства, нові емоції та безцінний досвід!

Сьогодні у нас немає часу нудьгувати. Щотижня ми видаємо соціальний хліб мешканцям нашого міста та старостинським округам нашої громади від БО «ADRA Ukrainian», щодня забезпечуємо родини Миколаївки продуктовими наборами, одягом та товарами гігієни, організовуємо адресне транспортування гуманітарної допомоги для маломобільних людей.

Головне, що я зрозумів за весь час моєї волонтерської діяльності, – це те, що кожен може взяти посильну відповідальність за ближнього, може знайти в собі ресурси допомагати і стати корисним. Головне – бажати і діяти! «Хто, як не ми?» – гасло, яке об'єднує та надихає робити добрі справи. Сподіваюсь, що у країні стане більше людей, які відчують його міць та приймуть у своє серце. Бережіть себе та своїх близьких!

Герої не вмирають!

12 грудня у Костянтинівці, під час проведення робіт з розмінування, загинув старший водій-сапер частини піротехнічних робіт та гуманітарного розмінування АРЗ СП Головного управління, старший прапорщик служби цивільного захисту Максим Михайлович Лизя.

Це випускник технічного відділення нашого коледжу 1998 року. Багато викладачів пам’ятають Максима як старанного, допитливого студента, завжди готового прийти на допомогу своїм товаришам. Йому назавжди залишиться 43 роки.

Все життя Максима Михайловича було пов‘язане з ДСНС. Він прийшов на службу у Слов‘янський загін ще у 2000-му. З 2020-го займався піротехнічними роботами. Говорять, що сапери помиляються один раз. Максим Лизя та його побратими не помилилися – здетонували вибухонебезпечні предмети. У демінера залишилися донька та дружина.

Приносимо щирі співчуття родині Максима Михайловича Лизі. та розділяємо з ними біль невимовної утрати. Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях. Світла пам’ять!

Згадуємо випускників, які стали жертвами повномасштабного російського вторгнення

30 березня 2022 року у Харкові загинув 31-річний Ілля Корнієнко. Будучи у відпустці, він поїхав до сусіднього обласного центру у власних справах та потрапив під ворожий обстріл.

Ілля народився 17 серпня 1990 року у селищі Билбасівка. Закінчив місцеву школу, після чого вступив до Слов’янського державного аграрного технікуму (група 1М906, куратор Риб’янський В.М.), де у 2010-му році здобув кваліфікацію техніка-механіка.

Після строкової служби, яку проходив у 2010-2011 рр., змінив багато професій. Останніми роками працював монтером на Слов’янській дистанції колії.

У 2015 році був мобілізований. У складі ЗСУ брав участь в АТО/ООС на території Донецької області. Нагороджений медаллю за зразкову службу ВВ МВС І ступеня, відзнакою Командувача об’єднаних сил «Козацький хрест» ІІІ ступеня, відзнакою Президента України «За участь в Антитерористичній операції», нагрудним знаком «Учасник АТО», подякою ГО «Донецька обласна організація ветеранів Повітряно-десантних військ «Союз десантників». Службу закінчив у званні старшого солдата. Після демобілізації у 2021 році повернувся на роботу до залізниці.

Найбільшим захопленням Іллі була риболовля. Рідні кажуть – людиною він був дуже чуйною, доброю, мав багато друзів. Завжди був готовий прийти на допомогу. У нього залишилась дружина та двоє дітей. Похований у рідній Билбасівці. Вічна та світла пам’ять!